Блакитний вогник – не панацея

Ще торік область з гордістю рапортувала про кілометри новозбудованих сільських газопроводів. Проведення газу в село ставало справжньою перемогою для його жителів: селяни раділи комфорту та побутовим зручностям, котрі принесло із собою блакитне паливо. Та нові ціни на газ та недвозначна перспектива їх зростання все частіше змушують чухати потилицю не лише окремим господарям, а й чиновникам. Все частіше лунають заклики до пошуку альтернативних енергетичних джерел, все частіше пишуться енергозберігаючі програми і все частіше посадовці звітуються про їх невиконання, та й спитати, часто, просто нема із кого…

Попри передвиборчі обіцянки уряду зберегти ціни на газ для населення до кінця року на існуючому рівні, газ таки дорожчає. Чергове здорожчання блакитного палива на 20 відсотків відбудеться вже цього року. Протягом 2010 року такі стрибки ціни відбуться ще кілька разів. На вимогу Міжнародного валютного фонду, який не визнає дотаційної вартості палива для населення, Кабмін оголосив про свої плани на щоквартальне здорожчання газу, до поки ціна не досягне, так званого, «економічно обґрунтованого рівня». Таким чином, за своєю вартістю газ переходить із розряду звичних речей до елементів розкоші. В свою чергу це спонукало нову хвилю моди на газові альтернативи. Однак, як завжди це буває в нашій країні, кожен залишився сам за себе, адже держава так і не запропонувала чіткого плану переходу на альтернативні джерела енергії, ніяких тактичних кроків і ніяких стратегічних планів та інформаційної політики. Адже й сьогодні багатьох селян не лякає подорожчання блакитного палива – аби тільки воно було... В деяких селах й досі організовуються кооперативи, прокладаються труби і селяни з нетерпінням чекають на підведення газопроводу до своєї оселі. Люди продовжують штурмувати чиновницькі кабінети з чолобитними — виділіть, мовляв, кошти на газифікацію їхніх населених пунктів…
Тож яке енергетичне майбутнє чекає Волинь, яку, без перебільшення, за її ресурси та можливості можна назвати столицею альтернативного палива? Як знайти «золоту серединку» між фінансовими можливостями, затратами та потребами, коли ціна газу стане недоступною або коли блакитний вогник візьме й просто згасне?
Насправді, у надрах Волині зосереджено понад 20 відсотків загальноукраїнських запасів торфу. Два найкращі торфобрикетні заводи на Україні — волинські. За останні роки в області запрацювали кілька заводів із виготовлення тирсо¬брикетів та пелетів (дерев’яних гранул).
Загалом, волинські ліси, маневицький торф та нововолиське вугілля здатні забезпечити паливом щонайменше 10 відсотків загальних енергетичних потреб області. Це навіть більше від стандартів, прийнятих в країнах Євросоюзу. Однак, попри різні енергоощадні програми частка газу в паливному балансі області не зменшується, а навпаки, зростає. Сьогодні ця цифра становить майже 80 відсотків, проти показника 2007-го року - 77,3 відсотка. При плановому показнику до 2010 року споживання газу має зменшитись на 41 відсоток саме за рахунок використання торфу, енергетичної лози, тирси та інших видів палива, на які сьогодні припадає лише 3% від загального енергоспоживання області.
Донедавна 2010 рік вважався переломним у цьому плані, адже до цієї пори в кожному районі планувалось вирощувати енергетичну лозу. У Старовижівському районі, навіть, було засіяно експериментальні площі лозою, і поляки, ніби то, мали в районному центрі запустити своє підприємство з виробництва лозових гранул. Нині вони надзвичайно популярні в окремих країнах Європи. Але віз і нині там.
Що ж до виробництва тирсобрикетів, Волинь також не пасе задніх. Тільки Ратнівський держлісгосп виготовляє до 20 тонн тирсобрикетів на добу. Проте, на жаль, область не може похвалитись стійким попитом на продукцію підприємства. Основними споживачами ратнівських тирсобрикетів залишається Польща, Чехія та Словаччина. А на самій Ратнівщині лишень одна бюджетна установа використовує цей вид палива — інтернат для ветеранів у Заболотті, де є котел на тверде паливо. Решта установ району обходяться газом. Взагалі, Волинь за темпами газифікації сільських населених пунктів — у першій десятці областей.
Очевидно одне: волиняни прагнуть заощаджувати, проте поки що це відбувається перш за все за рахунок утеплення житла, а не переведення його на альтеративне паливо.
Здорожчання газу ж часто штовхає людей до заміни вікон на сучасні склопакети, утеплення стін пінопластом, оснащення лічильниками газу, де його ще не було, термінову заміну застарілих систем опалення на суперсучасні. Господарі навчились раціонально використовувати переваги і газових, і твердопаливних котлів, поєднуючи їх в одній системі опалення. Проте вкрай рідко повністю відмовляються від природного газу.

© PR-oba